Село Марокпапі в повіті Сабольч-Сатмар-Берег, район Вашарошнамень.
Утворено в результаті злиття двох сіл (Марок і Марокпапі) у 1941 році [3] .
Біля річки Чарода в районі Тисагат є два угорських озера, межа яких становить 1862 гектари, 117 будинків і 498 мешканців у Мароку та 100 будинків і 419 душ у Папі.
Кордон Марок був пропущений від Суранів ще в 1280 році і знову в 1299 році, відповідно до якого він був встановлений пізніше, у 1422 році, коли через кордони Міхай Вардай, Міклош і Пельбарт з одного боку та Жигмонд Сурані з іншого боку . , то Папі вже згадується як суміжна кімната. Близько 1299 року вони згадуються як прикордонні пункти між Папі та Фейєрче: Сомоспатак, річка Зіпа, дамба Андраш (клаусура), пагорб Моммултов, вода Міх, Пазманрекетє, Холут (мертвий) Міх, Кісмезеод і Хулмут. Слід зазначити, що область Марок була подарована нашими першими королями родині Гут-Келедів, від якої він згодом перейшов до своїх нащадків, Орадя, вже у 1299 році, утворивши окремі родини Аладар, Міклош та Габор.
Між 1341 і 1346 роками син Яноша Кішвардая, Янош, з'явився у власності Марока в судовому процесі про прикордонну огорожу, тоді як Янош Сураніт, син Тамаша, був сусідом; У 1346 році, щоб залагодити справу, з'явилися священик Якаб Капталанбелі з Ораді, а також глухі Лукач і Тамаш Деак, але Янош Сурані був відсутній, і суд не мав успіху.
У 1347 році на повітовому зібранні, що відбулося в Ардоні в середу перед П’ятидесятницею, Янош Вардай поскаржився вожді Марочука Берега та його чотирьох слуг, що сини Поуки, Петер і Янош, син Тамаша, Домобс Добош, Міклош Кондор, син Міклоша Кондора, а кріпака Донкової хати силою кинули, а кріпака повезли.
У місцевості Марок вже в XIII. століття тут існувало священство і свята церква, зведена на честь Анни; у реєстрі папських десятин 1333 р. згадується, що його священик сплачував папі п’ять гаражів на рік; сусіднє священицьке місце отримало цю назву від жерців Тарпи, які в той час, коли там сиділи орден паулінів і ауранське священство, займали сусіднє місце. У 1353 році Янош Вардай поскаржився на зборах Ардо, що Пал, попередник Тарпи, разом з іншими гостями насильно увірвався в село Марок, і там він частково поранив і вбив 20 свиней Яноша Вардая, а також забрав інші врожаї.
У 1353 році королева Єлизавета наказала монастирі Лешеш передати документ, що наказує змінити кордон села Марок у володінні Міклоша, сина Яноша Вардая, крихітного сина королівського двору, Марочуку, начальнику Берег. Офіцер Марочука в Тарпані Солимай (Зомльой) призначив Павла та Стефана регулювати межу між королевою та сином Івана Миколою, до якого були запрошені кріпаки берегів та вельможи тижня: син Арата Павло, син Якова Петро. і Михайла і короля Бенедикта У документі є прикордонні пункти: поле Стипа (Сіпа?) і болото, де закінчується кордон Марока. Кордон між Тарпою та Мароком починався в Хеті, де він межує з кількома безіменними болотами, Borderland і Fejértó.
У 1354 році офіцер на ім’я Лукач поскаржився майстру Яношу Маркі (філій Ладіслай де Марк) перед заступником Тамаша Берега та його чотирьома колегами суддів, що в лісі Марок володаря мешканців Тарпи було скоєно кілька незайманих насильств. казали, що жителі Тари силою роздягли кріпаків Яноша Маркі.
У листі до Вишеграда в 1356 році суддя Міклош Сехі наказав головному та підсудним Берегу та суддям-рабам провести ретельне розслідування того факту, що, за словами Яноша, сина Габора Папі, Себестьєна, сина Ге, пораненого його, а напівмертвого залишив, а коня священика з вуздечкою та сідлом узяв.
У 1377 році Домокос Вардай поскаржився єпископу Яношу Багоні та його товаришу, що син Габора Сураньї, Себестьєн, увірвався в село Марок у п’ятницю після неділі, і що обвинувач викрав 9 волів, його кріпака-священика на ім’я С. Фагеян був викликаний Джорджем до суду на восьмий день дня.
У документі про перетин кордону 1422 року як прикордонний пункт згадується: «Конопля, Надьєрдо, кордон Беке, Кісмезо та Кіслігет. Відстань від однієї точки до іншої визначали за допомогою однієї або двох стрілок. У 1551 році Міхай Кішвардай змінив кордон для Марі з Папі та Сураньї проти Міклоша та Яноша Сураньї, і тоді оперативний комітет досяг потрійного пагорба між Хете, Фейєрче та Мароком, жителі Сураньї заперечили, але пізніше погодилися дружно. Прикордонний пункт починався на річці Жипа, де на північній стороні лугу Андраша Набраді зведено прикордонний пагорб під назвою Рекеш; звідти, зберігаючи напрямок до прикордонної дороги, два кургани були насипані в кінці села Папі через луг під назвою Mon mulató, звідси Ер, інакше відомий як Лап Річка і дорога, що пролягала на північ вздовж неї, доходили до болотистої місцевості під назвою потік Міч, землі Пазмана (він же Pázmán rekettye); потім між Мароком і Суранами комітет прибув до Холміча, інакше до Конопель, а по дорозі із Суранів до Тарпи, де він був косарем на ім'я Беде Антал Рекез; звідси він дістався прикордонної дороги, Ньяраш, Бішкехарсег, площа, що зветься Егерче, де в лісі була межа Суранів і Марок; потім до Тамаспатаки, за потоком Кіслігет, на річці Жипа, він завершив лінію кордону». У 1548 році Янош Сураньі розпочав розслідування щодо благородних Пала Кісока, Мартона, Альберта, Андраша, Дем’єна, Ференца і Андраша, Яноша Фориса, Пала Олаша, Іштвана, Міклоша та Гаспара, Пала Данча та Ференца Кантора, Ференца Кантора, Тамаш, Пал і Льорінц, які вчинили насильство над одним із кріпаків скаржника в лісі священика; і проти Дерсі Амбруса, Стефана і Бенедикта, які заарештували ще одного кріпака. У 1556 році обидва поселення були зруйновані переселенцями татар.
У 1606 році за указом князя Іштвана Бочкая він представив Пала Ньярі, внутрішнього радника конвенту Леші, в такі місця: Кішварда, Аяк, Тас, Девечсер, Патрох, Доге, Вьорешмарт, Літке, Пап, Розшалі, , Калоня, Рек, Шамосег, Янк, Гермашег, Ґьґ і Марок. У 1647 році згадується як Петер Меліт, Іштван Петьо, Дьордь Меліт, Дьєрдь Бечскі та Жиґмонд Ньярі, а в Папі: Іштван Телегді, вдова Меніхерта Лоняя, Габор Пернезі, Адам Дессіґуффі та Л. Мартон Васс, Пал Фуло, Петер Меліт і Жигмонд Переньї.
На початку річкового століття тут володіли родини Баз, Бессенєї, Нойпауер і Віткай, нащадки яких живуть досі, а також родина Ураїв, а саме барон Дьюла Урай, Габор Лоняй, Іштван Хорват, Йожеф Сінка, Янош Вар і Каролі, Тамаш Салай і Шандор пані Лайош Вачі, Дьєрдь Мітре, Іштван Фазекаш, Янош Бадак. Імена інших землевласників — Балог, Бодокі, Еджеді, Антал, Фабіан, Якаб, Кіш, Кочіс, Мурза, Местер, Міглечі, Набраді, Надь, Секі та Вереш тощо.
У 1796 році Дьордь Бесеньей, тодішній другий заступник повіту, заселив озеро в Марокпапі, яке було знелюднене через бойові дії та катастрофи, і чиї нащадки з тих пір повністю стали угорцями. Жителі Тісахата і Тохата, що розкинулися в цьому регіоні, прийняли нову віру в часи розвитку протестантизму, а реформатські реформати зайняли місцеву р. к. церква. Його стіни колись були завалені розписами та готичними написами, але в 1775 році їх поштукатурили, а згодом побілили, не записавши. Оскільки Марок був відділений від Папі лише за крок, до 1645 року це була церква дочки Марії, але коли вона злилася, вона стала церквою матері. 17 березня 1678 року тут відбувся Синод, який проводили священики Берегвідека, що нагадує, що цього разу єпископ Матяш Ноград заборонив священикам палити та палити. Реф. Згідно громадської думки, місцевість Паплак була подарована главою родини Мароті в 1668 році, на якій в той час, а також у 1758 році був побудований новий будинок.
Римо-католики довго блукали без пастора, аж поки в 1836 році в Мароку знову не було створено священство. У минулому столітті родина Чаків мала гарну та простору кам’яну комору в Мароку, сліди якої можна побачити й сьогодні.
